У боях на Херсонщині загинув стриянин Владислав Паленичка


У боях на Херсонщині загинув стриянин Владислав Паленичка

28 серпня випускникові Інституту права, психології та інноваційної освіти, активному учасникові студентського самоврядування, життєрадісному й надзвичайно комунікабельному хлопцеві, лейтенантові, командирові роти Владиславу Паленичці виповнилося б 24 роки. Цього ж дня його друзі, рідні та близькі проводжали хлопця в останню дорогу. Владислав загинув 23 серпня на Херсонщині, боронячи нашу землю від окупантів.

У рідному інституті про Владислава говорять тільки найкраще. Кажуть, що був дуже відповідальний, старанний, активний студент, для своїх одногрупників – щирий друг. Окрім Політехніки хлопець закінчив військову кафедру, був у званні лейтенанта й керував ротою. Свій останній бій прийняв біля населеного пункту Білогірка, що на Херсонщині, під час танкового та артилерійського обстрілу, пише сайт Національного університету «Львівська політехніка».

У боях на Херсонщині загинув стриянин Владислав Паленичка

«Від першого до четвертого курсу навчання я був куратором його групи і, згадуючи всі ці роки, про Владислава можу сказати тільки найкраще. Він був дуже активний студент, брав участь у позанавчальній діяльності, студентському самоврядуванні. Фестивалі «Осінь Політехніки», «Весна Політехніки», інші університетські заходи – все це не відбувалося без нього, він не лише допомагав в організуванні, а й сам виходив на сцену і виступав. Потрібно було зробити стенд, комусь допомогти, порадити – всі завжди зверталися до нього. Від перших днів війни Владислав волонтерив, бував на полігонах, старався допомогти чим тільки міг. Щоб ви зрозуміли, який це був відкритий і добрий хлопець, я лише скажу, як багато людей прийшло до нього на похорон… Упереваж там була молодь: друзі, одногрупники, однокурсники, побратими – і всі вони плакали…» – згадує про Владислава куратор групи Ігор Коваль.

У боях на Херсонщині загинув стриянин Владислав Паленичка

Надзвичайно позитивний і товариський, безкорисливий і безвідмовний, готовий завжди допомогти й узяти на себе відповідальність – так описує свого друга випускник ІППО Євген Чайковський. Вони познайомились із Владиславом кілька років тому, відразу здружилися й навіть два роки прожили разом в одній кімнаті гуртожитку.

«Я на рік молодший за Владислава, але ми з ним добре зналися, адже колись жили в одному гуртожитку: спершу в сусідніх кімнатах, а згодом ще два роки в одній. Тож я знав його дуже добре й близько. Він був надзвичайно гостинний, товариський, часто запрошував нашу компанію додому чи на їхню дачу, я бував у них у гостях, познайомився з його батьками. Владислав любив активний відпочинок: гори, полювання, лижі, їздив на стрілецькі змагання, цікавився історичним минулим, часто й багато про це читав. Про період, коли ми жили разом, згадую з радістю, адже Влад був дуже веселий, компанійський, надзвичайно щирий і комунікабельний, він завжди потребував спілкування. Крім того, був головою студентської ради гуртожитку, тому розв’язував питання організаційного, господарського характеру, до нього часто зверталися по допомогу, і він нікому не відмовляв, не боявся брати на себе додаткову відповідальність. Скажу, що з Владом було просто подружитися, почати розмову, він легко йшов на контакт, був відкритий до нових знайомств. Якщо в когось виникали труднощі чи в університеті, чи в гуртожитку, до нього завжди можна було звернутися, адже він безкорисливо хотів допомогти всім, кому лише міг», – розповідає про свого друга Євген.

Також хлопець згадує, що Владислав уже задовго до повномасштабної війни бачив себе у війську. З дитинства цікавився українською історією, до того ж його батько – ветеран, воював ще від 2014-го, а мама – активна волонтерка, тож хлопець завжди був близький до війська.

У боях на Херсонщині загинув стриянин Владислав Паленичка

«Пригадую, ще коли ми жили в гуртожитку, десь два-три роки тому, Владислав часто говорив зі своїми близькими друзями про АТО/ООС. Він хотів поїхати туди, хотів воювати. Для цього відвідував різні навчання, пройшов курси першої медичної допомоги, розумів, що рано чи пізно це знадобиться, тому його вибір служити – свідомий і обдуманий. Уже на початку повномасштабного вторгнення пішов до військкомату, спершу дістав відмову, але згодом усе-таки вступив до лав ЗСУ, пройшов навчання і, маючи можливість залишитися інструктором на полігонні, все ж вирішив, що буде кориснішим на полі бою. Хотів на фронт, бачив себе там і не бажав цього уникнути», – каже Євген.

Цими днями соціальні мережі рясніють повідомленнями про загибель Владислава Паленички – молодого хлопця, який прожив так мало, але зробив так багато. У соцмережі «Фейсбук» Тетяна Могінська написала: «Він був воїном, який, незважаючи на молодий вік, був командиром роти та зумів заслужити повагу в усіх. Сьогодні в його побратимів були сльози. Вони казали, що він старався зберегти життя кожного бійця, докладно продумував кожен крок, кожне завдання. Влад відчував величезну відповідальність за життя кожного бійця. Він був Великий Воїн і Велика Людина. Сьогодні «Ніхто крім нас!» звучало особливо велично й водночас скорботно».

Знаємо, що всі слова нині зайві й недоречні, бо нам не осягнути глибини горя батьків і, мабуть, до кінця не збагнути величини його життя, але в наших силах вчитися ставати кращими та щодня пам’ятати, яку надвелику ціну заплачено за нашу можливість прокинутися сьогодні вранці.

Редакція 032 приносить глибокі співчуття всім рідним та близьким Владислава Паленички – справжнього українського героя.

Источник: 032.ua

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *