Як у Львові шукають зниклих людей. Історія АТОвця-айтішника, який створив пошукову асоціацію, — ФОТО

[ad_1]


Історія чоловіка, який працює в IT-сфері, повернувся із зони АТО та розпочав волонтерську діяльність. Зараз є керівником пошуково-рятувальної асоціації Sarva у Львові. 
Олексій Геращенко — керівник пошуково-рятувальної асоціації Sarva, учасники якої допомагають у пошуках безвісти зниклих людей. До Львова він переїхав з родиною сім років тому. Тоді пішов добровольцем у зону АТО, а після повернення розпочав волонтерську діяльність. Кореспондентка 032.ua поспілкувалася з Олексієм та дізналася про створення асоціації, волонтерів, а також — як рятують людей не лише люди, але і собаки. Далі публікуємо текст із його слів. 

"Було важко знайти себе у мирному житті"

Взагалі я із Харкова, а у 2014 році з родиною переїхали до Львова, де мешкаємо до сьогодні. У серпні 2014 року — квітні 2015 року був у зоні АТО. Після повернення додому відбулося повне переосмислення свого життя. Зіштовхнувся з тим, що було важко знайти себе у мирному житті. У той період основна діяльність у IT-сфері припинила задовольняти, як громадянина.

Ми давно з родиною хотіли собаку. Вирішив, що варто подумати, як зробити так, щоб вона ще змогла приносити і користь. З’явилася ідея про пошуково-рятувальну діяльність. Я розпочав шукати кінологів та познайомився із фахівчинею Галиною Гончарук. Вона розповіла, що у неї також була така думка — навчати собак шукати зниклих людей. Зірки склалися і ми розпочали цим займатися. 
Наша кінологічна група була — це я, головний тренер-кінолог Галина Гончарук та її помічниця Ольга Бобрицька. Із травня 2017 року ми розпочали тренувати собак і продовжуємо досі. У вересні 2018 року склали перші іспити та з того часу долучаємося до пошуків зниклих людей.  
У 2018 — 2019 роках ми спільно із рятувальниками Львівщини виїжджали на пошуки із собаками у природному середовищі. Тоді зрозуміли, що бракує координації та волонтерів, щоб пошуки були максимально ефективними. Окрім того, з’явилося усвідомлення, що собака — це додатковий інструмент пошуку, але не основний.

"Собаки — це не панацея"

Більшість людей, які звертаються до нас, і до сьогодні думають, що собаки можуть врятувати всіх. Напевно, уявляють, що пошуки відбуваються як у фільмах, коли чотирилапий улюбленець прийде та одразу знайде людину. Однак ні, собаки — це не панацея. У 2020 році ми вирішили, що треба розширити діяльність, долучити піших волонтерів та інші засоби для пошуку людей. Цього ж року у березні офіційно оформили нашу громадську організацію. Із того часу стартувала основна діяльність пошуково-рятувальної асоціації Sarva. 
Після цього розпочали співпрацювати із поліцією Львівщини. Правоохоронці стали долучати наших волонтерів до викликів. Ми вже шукали не тільки у природному середовищі, але і у місті. 

"За день по Львову приходить 1 — 3 заявки про пошуки"

Наразі за день по Львову приходить орієнтовно 1 — 3 заявки про пошуки — це багато. Після звернення до нас, ми не вирішуємо одразу бігти і когось рятувати. Спочатку аналізуємо ситуацію, щоб зрозуміти, де можна шукати. Намагаємося спробувати думати, як ця людина. Це потрібно, щоб малими ресурсами, але ефективно провести розшук. 
Ситуації трапляються різні. Найбільше навантаження на нас було у жовтні — листопаді, коли був грибний сезон, тоді багато людей губилися.
Наприкінці 2020 року до нашої асоціації розпочали звертатися люди із різних міст України, які захотіли відкрити філії. Наразі організації діють у Києві, Вінниці, Чернігові. Із початку цього року по містах проведено близько 150 пошуків зниклих людей.

"Зникнути може будь-хто"

Зникнути може будь-хто. Як показала практика, у місті найчастіше губляться люди похилого віку, особливо із деменцією і хворобою Альцгеймера. Це часто трапляється, коли людина виходить з дому і просто забуває, як повернутися. Зникають і діти, серед них багато підлітків, які самі тікають з дому. 
У природному середовищі також часто розшукуємо людей похилого віку. Однак варто наголосити, що у лісах губляться і молоді люди.  

"Більшість волонтерів — жінки"

Наші волонтери — це дуже різні люди. Є IT-шники, підприємці, кінологи, бухгалтери, студенти, пенсіонери. Переважна більшість — це жінки, їх орієнтовно 70%. Загалом в асоціації Львівщини наразі приблизно 20 — 30 людей, а на постійній основі — 10 учасників. Є такий вислів: “Знайти людину легше, ніж тих, хто буде її шукати”. У нашу асоціацію долучитися може кожен. 
Комунікація між учасниками досить складний процес, адже у кожного є своє життя та плани. У нас є декілька чатів, де повідомляємо про зникнення, можемо також зателефонувати і сказати, що є можливість долучитися до пошуків. Зазвичай людям зручніше виїхати на нічні пошуки, тому що вдень є прив’язка до роботи. Відповідно, часто ми проводимо розшук із 21:00 до 05:00. Ефективно фізично людина може шукати орієнтовно 8 годин.

"Часте запитання — скільки коштує, щоб ми приїхали"

Часте запитання — скільки коштує, щоб ми приїхали і долучилися до пошуків. У нас немає прайсу, адже це волонтерська діяльність. Якщо у людей є бажання допомогти асоціації — це можна зробити на нашому сайті.
На жаль, неможливо допомогти всім, тому більшість пошуків все ж інформаційні. Дуже складно сказати, що не будемо когось шукати.

"Розділяємо пошуки у місті та у природному середовищі"

У нас є певна методологія, за якою працюємо. Розділяємо пошуки у місті та у природному середовищі.
У місті ходити і безпосередньо шукати не завжди ефективно, тому що людина може швидко переміщуватися завдяки транспорту. У цьому випадку працюємо переважно інформуванням у соцмережах. Дуже багато свідчень приходить через мережу, люди повідомляють, де бачили зниклу особу. Якщо є можливість виїхати, наші волонтери їдуть на місце, перевіряють інформацію та викликають  поліцію. 
Найбільшою "зброєю" є люди похилого віку, адже вони дуже спостережливі, але до них можна донести інформацію про пошук лише повідомленням офлайн. Ми розклеюємо орієнтування, тому було би добре, щоб у Львові з’явилися врегульовані та передбачені місця для цього. 
Якщо це природне середовище, перед тим як виїжджати, ми робимо сітку і накладаємо на мапу. Вона з квадратами 500 на 500 метрів, кожен квадрат — завдання для групи, яка буде шукати. Далі ми приїжджаємо на місце зникнення. Розпочинаємо з точки, де останній раз бачили людину. Щоб один квадрат прошукати, потрібно 4 — 5 годин. 
Після цього ми розпочинаємо роботу на відгук. Ми ділимо групи по 2 — 3 людини, яким роздаємо відповідні пошукові квадрати. У волонтерів є рації, спеціальний застосунок на телефоні з навігацією, де вони ведуть запис переміщення (він дає чітке розуміння, де вже шукали, а де — ще ні). Намагаємося кликати людину, прислуховуватися до звуків, таким чином закриваємо квадрат пошуку. 
Є декілька варіантів розшуку. Зокрема, "прочіс" лінійних орієнтирів — це коли першочергово обстежуються доріжки, стежки. Із нашого досвіду, більшість зниклих людей перебували у межах цих ділянок, тому це найлегший спосіб швидко перевірити. Класичний метод — "прочіс" лагцюгом, коли людей ставлять у ланцюг і вони так шукають на вказаній території. Однак він менш ефективний, бо зазвичай рідко людина буде блукати у хащах. 
Окрім того, є можливість також використання дронів, якщо це відкрита місцевість та дозволяють погодні умови. 

"Для собаки — це гра"

До пошуків у природному середовищі долучаємо собак. У нашій асоціації є вісім волонтерів із улюбленцями. Собака шукає виключно за винагороду (смаколи або улюблена іграшка), у неї немає альтруїзму.
Тварину навчають, що людину, яку вона знаходить — це дуже класна особа, яка з нею пограється, нагодує, погладить. Вони сприймають так, що шукати — це цікаво, тому для собаки — це гра. Основна складність у тому, що мотивацію варто постійно підтримувати. Собаки як діти, адже якщо дитина щось довго виконує і нема винагороди, їй набридає те, що вона робить.
Ефективно собака працює 3 — 4 години максимум. Після цього їй потрібно перезавантаження.  Собакам важко, коли пошуки з їхнім використанням йдуть підряд.
Є декілька варіантів, як шукають собаки. Перший — слідові собаки. Це той випадок, коли собаці дають якусь річ людини, вказують точку старту, де вона була останній раз, а тварина по сліду має вийти на зниклу особу. Є складність у тому, що ця собака може взяти слід до 12 — 18 годин. У нас наразі в асоціації слідових собак немає, але думаємо, що треба їх також навчати. 
Ми працюємо із собаками пошуково-рятувальної служби. Вони із кінологом "прочісують" місцевість та по запаховому коридору виходять на людину. Собаки шукають, використовуючи верхній нюх, тому вони ходять носом догори. Коли побачать людину, то розпочинають гавкати, щоб кінолог зрозумів. Однак тут складність у тому, що вони працюють лише на живих людей. Відповідно, собаки не можуть бути панацеєю, адже якщо знайдуть тіло, можуть розгубитися та не повідомити кінологу. 

 "Навіть одне врятоване життя того варте"

Минулого року вперше моя собака Джуді знайшли живу людину. Я пам’ятаю момент, коли 100% знайшла собака, де не можна подумати, що це разом із людиною. Тоді я по рації це передаю групі і мене переповнюють емоції. Навіть трохи сльози виступили, бо приходить усвідомлення, що ти не даремно цим займаєшся. Навіть одне врятоване життя того варте.

"Найкращі пошуки — ті, на які не встиг та людину швидко знайшли живою"

Ми вважаємо, що найкращі пошуки — ті, на які ти не встиг та людину швидко знайшли живою. У нас багато пошуків, які довго тривають. Велика проблема, що з часом, коли немає нових свідчень, вони залишаються у пасивному стані. 
Є ситуації, коли усвідомлюємо, що ми не можемо допомогти. Зараз по Львову орієнтовно 12 довготривалих пошуків. Насправді, ми з ними мало що можемо зробити. Однак завжди хочеться сподіватися на краще. 

"Прокидається цинізм, як у лікарів"

Для нас важливо знайти живу людину, це наш пріоритет, але позитивним результатом вважається навіть знайти тіло. Волонтери по-різному справляються у таких ситуаціях. Ми намагаємося жартувати та якось абстрагуватися. Згодом прокидається цинізм, як у лікарів. Це захист психіки. 
Коли знаходимо живу людину — це справжня винагорода, ти відчуваєш кайф, адреналін. Перші п’ять хвилин навіть не дуже розумієш, що трапилося. Ми дуже радіємо, всі обіймаються. Вдячність від людей майже завжди присутня. 

"Поліція розпочинає шукати на третій день — це міф"

Найстрашніший міф, пов’язаний з пошуками, — поліція розпочинає шукати людину на третій день. Це неправда, адже згідно із законом, розшукові дії мають бути розпочаті негайно. Часто люди спочатку намагаються розшукати самі, а тільки після цього звертаються до правоохоронців — це неправильно. Якщо зрозуміли, що людина зникла, варто негайно повідомити. Чим швидше розпочнуть пошуки, тим більше шансів, що людину знайдуть живою.  

"За 1,5 години розшукали бабусю, яка у лісі провела 4 дні"

Один із розшуків, який мені найбільше запам’ятався за період волонтерства, — пошуки 82-річної бабусі. Це було у липні цього року. Нам було відомо, що вона із сусідкою пішла збирати ягоди у ліс у Кам’янка-Бузькому районі на Львівщині. Мешкала біля нього десятиріччями, але це не вберегло її від того, щоб заблукати. 
Спочатку її намагалися розшукати родичі власними силами, але нічого не вийшло, тому звернулися у поліцію. Результату пошуку також не було. Тоді рідні зателефонували нам (волонтерам — ред.) та попросили про допомогу. 
Ми навіть помилково вважали навіть, що шансів знайти живу людину вже мало. Пошуки ми розпочали о 5 ранку у суботу. Нас виїхало троє людей, а також ще двоє із дронами повинні були під’їхати пізніше. 

Спочатку прийшли на місце, де останній раз бачили бабусю. Лісничий показав, де вони вже її шукали. Ми вирішили розпочали пошук по дорогах, стежках, тому що у бабусі був із собою ровер. Певною мірою вирішили, що варто шукати безпосередньо і його. 
Вийшло дві групи. Одна кінологічна — я, волонтерка та собака Джуді. Ми взяли один напрямок, а в інший відправили нашого волонтера, родичку, лісничого та колишнього сільського голову. Ще один чоловік був на автомобілі, тому йому сказали розклеїти орієнтування навколо лісу. 
Коли розпочали пошуки, я з групою побачили протипожежний рів, де знайшли протектор від шини ровера. Розпочали рухатися далі по нашому квадрату. За деякий час Джуді розпочала гавкати. Ми її наздогнали та побачили бабусю. Це була пані Ганна, яку ми шукали. Вона стояла без взуття та була без ровера. Пояснили, що ми волонтери та розшукували її.
Бабуся провела чотири доби у лісі. Вижила, тому що їла чорницю. Добре, що це була не зима. Можливо, у неї був вдалий бойовий досвід та вона знає, як виживати у лісі. Однак це було маленьке чудо. 

"Найголовніше та найскладніше — залишатися на місці"

Заблукати може хто завгодно, губляться також і здорові, і свідомі люди. Коли ви зрозуміли що заблукали, найголовніше та найскладніше — залишатися на місці. Варто розуміти, що важче знайти людину, яка рухається. Якщо є мобільний зв’язок, можна спробувати попередити на 112 або на гарячу лінію пошуково-рятувальної асоціації — 0800310911. 
Якщо є можливість, варто розвести багаття. Зробіть постіль з гілля (не сидіть і не лежіть на землі). Вночі намагайтесь не спати. Подавайте звукові сигнали. Якщо бракує сил кричати — стукайте палицями про дереву. Прислуховуйтеся, чи не чути криків, шуму машин. Чекайте на допомогу. 

"Нам хочеться зробити хаб для волонтерів"

Нам хочеться зробити хаб для волонтерів, простір, де можна буде проводити майстер-класи, формувати спільноту рятувальників. На майбутнє також хочемо побудувати базу для підготовки, щоб там була можливість відпрацювати практичну частину. Є бажання розвиватися надалі по західному зразку. 

Читайте також: "Оселя" для тих, у кого нема дому: унікальна спільнота під Львовом, де піклуються про безпритульних
Фото у матеріалі: із фейсбук-сторінки героя
Джерело: 032.ua

[ad_2]

Источник: 032.ua