Дівчинка – єдина зі своїх рідних, хто вижив в укритті того дня після ворожих обстрілів. Зараз вона проживає у дитбудинку сімейного типу у Львові.
23 лютого у пресслужбі Львівської міськради опублікували історію 10-річної Вероніки Куликової із Вугледара, яка майже рік живе у Львові.
Війна забрала у дівчини всіх рідних. 9 квітня російські окупанти прицільним вогнем із танка накрили сховище дев’ятиповерхівки, де проживала Вероніка з рідними. Вона єдина, хто вижив в укритті того дня. Батько Вероніки, її бабуся та дядько із дружиною загинули. Дівчинку витягли з-під уламків сусіди. Рідні врятували дитину, накривши її собою.
Дівчинку спочатку відправили до Дніпра, а потім – до лікарні святого Миколая Першого медичного об’єднання Львова. Уламок снаряду потрапив дитині в голову, на лівій руці відірвало великий палець, а праву руку частково паралізувало, дівчинка втратила пам’ять. Вона була на межі між життям та смертю.
У Львові Вероніку лікували в Першому медоб’єднанні, їй провели операції на око і там вона проходила тривалу реабілітацію. На дівчинку чекає ще одне втручання, адже уламок снаряду досі перебуває в її голові та хребті.
Вісім місяців Вероніка живе в одному з дитячих будинків сімейного типу Львова, де мамою-вихователькою є сестра Юля (Наталія Фляк). Дівчинка відвідує школу, товаришує з дівчатами та дуже хоче бодай на мить повернутись у рідні краї.
Вероніка згадує, як для неї почалась війна.
«Бабуся казала, що не буде ніякої війни. Вона почалась для нас без повітряної тривоги, її у Вугледарі чомусь тоді не ввімкнули. Просто були вибухи, такі, що аж вікна тремтіли. Ми тоді і в укриття йти не думали. Ходили в коридор, туди накидали подушок і навіть переставили диван», — розповіла дівчинка.
Згодом родина таки почала спускатись в укриття, там їх обстріляли.
Після того, як дитину виписали з лікарні, вона деякий час перебувала у Центрі соціальної підтримки для дітей та сімей «Рідні». Директорка центру сестра Юля (Наталя Фляк) каже, що, побачивши дитину, відчула серцем, що стане її мамою-вихователькою.
«Я її бачила серед інших дітей. Вона говорила російською, їй було трохи важко адаптуватись. Не могла через травму ручки собі навіть черевичок зав’язати. Я відчула, що потрібна їй, а вона потрібна мені», — поділилася спогадами сестра Юля Фляк.
Згодом дівчинка переїхала у дитячий будинок сімейного типу. За період перебування там вона почала говорити українською, потоваришувала з дівчатами. Ходить в школу, малює, часто співає улюблену щедрівку тата «Щедрик», сумує за улюбленими стравами, які їй готувала бабуся.
«У Вугледарі, на моєму рідному сьомому поверсі, були улюблені іграшки, і бабуся, і рідні. Це був мій найкращий дім, я точно його не забуду. Там були мої друзі, не знаю, де вони тепер та що з ними. А ще у мене була найкраща бабуся. Як же смачно вона готувала картоплю, а ще борщ. Він був яскравого помаранчевого кольору, не такий як тут, бо тут червоний. І свята, які ж гарні у нас вони були», — пригадала Вероніка.
Дівчинка потребує оперативного втручання, уламки снаряду є у голові та у хребті дитини. Медики кажуть, що це складна операція, тому питання, як вона буде проводитись та де, ще вирішується. Вероніку готові оперувати за кордоном.
Читайте також: 365 днів повномасштабного вторгнення росії та 9 років війни проти України
